Fotos und Illustration: Susanne Eiynck-Smith
Sprecher Deutsch: Stephan Niemand
Übersetzerin und Sprecherin Ukrainisch: Tetiana Dobrovolska
© Mulingula e.V., lizensiert unter CC BY-NC-ND 4.0
Der Schulausflug
von Paul Maar
Шкільна екскурсія
Пауль Маар
Tina und Tim sind Freunde.
Und seit diesem Schuljahr sind sie sogar in einer Klasse.
Ihre Lehrerin heißt Frau Bode.
Frau Bode ist sehr freundlich. Sie hat gute Ideen.
Тіна й Тім — друзі
І з цього навчального року вони навіть у тому самому класі.
Їхня вчителька зветься пані Боде.
Пані Боде дуже привітна. У неї завжди хороші ідеї.
Sie plant mit der Klasse einen Ausflug. Die einen wollen wandern, die anderen wollen lieber mit dem Bus fahren.
„Am besten machen wir beides", sagt Frau Bode.
„Wir fahren mit dem Bus zum Steigerwald. Dann lassen wir den Bus am Waldrand stehen und wandern zu einer Ruine.“
„Zu welcher Rinne wandern wir?" fragt Jörn.
„Eine Ruine", verbessert Tina. "Das ist ein kaputtes Haus."
Frau Bode nickt. „Ja, es sind die Reste von einer alten Ritterburg. Ganz dicke Mauern und ein hoher Turm."
Вона планує для класу шкільну екскурсію. Одні хочуть іти пішки, інші воліють їхати автобусом.
«Найкраще зробімо і те, і те», — каже пані Боде.
«Ми поїдемо автобусом до Штайґервальду. Потім залишимо автобус на узліссі й підемо пішки до руїн.»
«До яких ринв ми підемо?» — питає Йорн.
«Не ринв, а руїн,» — виправляє його Тіна. — «Це такий зруйнований будинок.»
Пані Боде киває: «Так, це залишки старовинного лицарського замку — товсті мури й висока вежа.»
Am Mittwoch früh treffen sich alle am Schillerplatz.
Da wartet schon der Bus. Pünktlich geht es los.
Nach drei Stunden hält der Bus am Waldrand. Der Fahrer sagt: „Ich warte hier solange.“
У середу зранку всі зустрічаються на площі Шиллера.
Автобус уже чекає. Вирушають вчасно.
Через три години автобус зупиняється на узліссі. Водій каже: «Я чекатиму тут, скільки треба.»
Ein paar aus der Klasse wollen gleich losrennen.
Frau Bode ruft: „Nicht so schnell! Wenn wir jetzt durch den Wald gehen, gelten folgende Regeln:
Wir bleiben zusammen, keiner rennt allein weg.
Und keiner geht vom Weg ab.
Es ist gefährlich hier im Wald.
Ich möchte keinen von euch verlieren.
Habt ihr das verstanden?"
Дехто з класу хоче відразу побігти вперед.
Пані Боде гукає: «Не так швидко! Коли ми йдемо лісом, діють такі правила:
Ми тримаємося разом — ніхто не біжить сам.
Ніхто не сходить з доріжки.
Тут у лісі небезпечно.
Я не хочу нікого з вас загубити.
Ви мене зрозуміли?»
Als sie eine Weile gewandert sind, kommen sie an eine Stelle, wo viele Büsche stehen.
Bastian entdeckt es zuerst: „Himbeeren!" schreit er.
Die anderen sind schon bei den Büschen und stopfen sich den Mund mit Beeren voll.
„Fünf Minuten habt ihr Zeit", sagt Frau Bode.
Nach einer Weile ruft sie: "So, genug jetzt! Wir müssen weiter."
Пройшовши трохи, вони виходять на місцину, де росте багато кущів.
Бастіан перший щось помічає: «Малина!» — вигукує він.
Усі вже біля кущів і набивають щоки ягодами.
«Маєте п’ять хвилин часу», — каже пані Боде. А за кілька хвилин гукає: «Годі вже! Йдемо далі!»
Als sie wieder unterwegs sind, sagt Tina zu Tim: "Schade, dass wir weiter mussten.
Die Beeren waren so lecker!“
Коли знов рушають в дорогу, Тіна каже Тімові: «Шкода, що довелося йти. Ягоди були такі смачні!»
Nach zehn Minuten kommen sie zur Ruine.
Erst steigen alle auf den Turm.
Tina und Tim probieren aus, wie lange ihre Spucke von der Turmspitze bis zum Waldboden braucht.
Als alle wieder unten sind, sagt Frau Bode: „Hier machen wir nun eine halbe Stunde Pause. Jetzt dürft ihr eure Brote auspacken. Aber bitte, bleibt hier. Dass mir keiner weggeht!"
Через десять хвилин вони доходять до руїн.
Спершу всі підіймаються на вежу.
Тіна й Тім змагаються, чия слина швидше долетить від вершини вежі до землі.
Коли всі знову спускаються, пані Боде каже: «Тепер робимо півгодинну перерву. Можете розгорнути свої бутерброди. Тільки, будь ласка, залишайтеся тут. Щоб ніхто нікуди не відходив!»
Tina guckt nach, was Mama ihr mitgegeben hat. „Oh, nein“, stöhnt sie. „Käsebrot!“
„Magst du Käse?", fragt sie Tim.
„Ja, gern", antwortet Tim und lacht.
Tina fragt Tim: „Tauschen wir?"
„Ja, gern," sagt Tim und lacht noch mehr.
Dann zeigt er Tina sein Brot: Auch Käse!
„Ich hol mir einfach ein paar Himbeeren", sagt Tina.
„Das geht nicht", flüstert Tim. „Du hast doch gehört, was Frau Bode gesagt hat."
„Die merkt das gar nicht", flüstert Tina.
„Bis die Pause vorbei ist, bin ich längst wieder hier." Heimlich schleicht sie weg.
Тіна заглядає, що мама їй поклала. “О ні!” — зітхає вона. — “Сирний бутерброд!”
«Любиш сир?» — питає вона Тіма.
«Так, дуже», — відповідає Тім і сміється.
«Може, поміняємося?» — пропонує Тіна.
«Із задоволенням», — каже Тім і ще дужче сміється.
Він показує Тіні свій бутерброд — теж із сиром!
«Піду краще наберу малини», — каже Тіна.
«Не можна», — шепоче Тім. — «Ти ж чула, що сказала пані Боде.»
«Вона й не помітить», — відповідає шепочучи Тіна.
«Поки перерва скінчиться, я вже повернуся.» Тихенько вона крадеться геть.
Tim wartet.
Nach einiger Zeit fragt Frau Bode: „Sind eigentlich alle da?"
„Ja!" ruft Tim ganz schnell und ganz laut.
„Wir wollen lieber mal abzählen, ob auch wirklich alle 29 hier sind", sagt Frau Bode. „Wer fängt an?"
Тім чекає.
За якийсь час пані Боде питає: «Чи всі тут?»
«Так!» — швидко і гучно відповідає Тім.
«На всяк випадок перерахуємо, чи справді всі 29 присутні», — каже пані Боде.
«Хто почне?»
„Ich", sagt Elvira und ruft laut: „Eins!"
„Zwei!" ruft Bastian.
„Drei!" Das war Achim.
„Vier!" ruft Tim.
So geht es weiter.
„Hoffentlich kommt Tina bald", denkt Tim.
Sonst merkt Frau Bode, dass wir nur 28 sind."
„Achtundzwanzig!" ruft da schon Eva.
Einen Augenblick ist Stille. Da ruft Tim schnell: „Neunundzwanzig!"
„Gut. Dann sind wir ja vollzählig", sagt Frau Bode. Keiner hat gemerkt, dass Tim zweimal eine Zahl gerufen hat.
«Я!» — каже Ельвіра і голосно рахує: «Один!»
«Два!» — кличе Бастіан.
«Три!» — це був Ахім.
«Чотири!» — гукає Тім.
Так продовжується далі.
«Тільки б Тіна швидше прийшла», — думає Тім. — «Інакше пані Боде помітить, що нас лише 28.»
«Двадцять вісім!» — лунає голос Еви.
На мить усі стихають. І тоді Тім швидко кричить: «Двадцять дев’ять!»
«Чудово, усі на місці,» — каже пані Боде. Ніхто не зрозумів, що Тім двічі назвав число
„Wir nehmen eine Abkürzung", sagt Frau Bode und marschiert voraus.
Tim geht sehr, sehr langsam und guckt sich immer wieder um.
Wo Tina nur bleibt?
«Ми підемо навпростець,» — пропонує пані Боде й іде попереду.
Тім іде дуже повільно, постійно озираючись.
Де ж затрималася Тіна?
Tina hat inzwischen ganz viele Himbeeren gegessen.
„Jetzt muss ich aber schnell zurück", sagt sie sich.
Aber als sie zur Ruine kommt,
sind alle schon weg.
„So ein Mist!" schimpft Tina."
Welchen Weg sind die wohl zurück?
Drei Wege führen von der Ruine weg.
Tina entscheidet sich für den linken.
Sie rennt, so schnell sie kann.
Wo sind nur die anderen?
Тим часом Тіна вже поїла чимало малини.
«Тепер треба швидко повертатися,» — каже собі.
Але коли доходить до руїн, інших уже немає.
«От халепа!» — бурчить Тіна. — «Якою стежкою вони пішли?»
Від руїн відходять три дороги. Тіна вибирає ліву.
Вона біжить щодуху.
Але де ж усі?
Tim bleibt schließlich stehen.
Was soll er nur machen?
Soll er Frau Bode sagen, dass Tina fehlt? Aber dann muss er ihr gestehen, dass er zweimal gerufen hat.
„Tim, du trödelst“, sagt Frau Bode. „Jetzt komm schon!" Tim geht langsam weiter.
Тім нарешті зупиняється.
Що йому робити?
Сказати пані Боде, що Тіни немає? Але тоді доведеться зізнатися, що він рахував за неї.
«Тім, не відставай,» — кличе пані Боде. — «Ходімо вже!»
Тім поволі рушає далі.
Tina rennt und rennt. Der Wald wird immer dichter.
Sie bleibt stehen und guckt sich um.
Irgendwo knackt ein Zweig. Es raschelt im Gebüsch.
Tina hält vor Angst den Atem an.
Ein Hase hoppelt aus dem Busch vor ihr.
Erleichtert rennt sie zurück zur Ruine.
Dort nimmt sie nun den mittleren Weg. Ob das jetzt der richtige ist?
Тіна біжить і біжить. Ліс згущується.
Вона зупиняється й озирається.
Десь тріснула гілка. Зашелестіло в кущах. Тіна завмирає від страху.
З кущів вистрибує заєць.
Полегшено зітхнувши, вона біжить назад до руїн. Цього разу обирає середню дорогу. Може, тепер правильну?
Tim hält es nicht mehr aus. „Frau Bode, halt!“, ruft er. „Tina fehlt."
Und er erzählt, was er gemacht hat.
Frau Bode schimpft gar nicht, sie wird nur sehr, sehr aufgeregt.
„Schnell zurück! Ruft alle nach Tina!", befiehlt sie. „Wir müssen Tina finden."
Alle rufen, alle rennen zurück.
Aber Tina ist weder bei der Ruine, noch bei den Himbeeren und sie antwortet auch nicht.
„Mein Gott! Wie schrecklich!", sagt Frau Bode. Sie weint fast.
„Ich muss die Polizei verständigen, mir bleibt keine andere Wahl."
Тім більше не витримує. «Пані Боде, стійте!» — гукає він. — «Тіни немає!»
І розповідає, що сталося.
Пані Боде навіть не свариться — тільки страшенно хвилюється.
«Швидко назад! Кличте всі Тіну!» — наказує вона. «Ми мусимо її знайти!»
Всі біжать назад і гукають Тіну.
Але ні біля руїн, ні біля малини її немає — і вона не відповідає.
«Боже мій, яке жахіття!» — каже пані Боде. Вона майже плаче.
Доведеться викликати поліцію, іншого виходу в мене немає.»
Frau Bode ruft: „Wir müssen schnell zum Bus. Dort liegt mein Handy.“
Alle Kinder rennen bis sie beim Bus ankommen.
Da sitzt Tina neben dem Fahrer!
„Tina!" schreit Frau Bode. „Tina, wo kommst du denn her?"
«Мусимо швидко до автобуса — мій телефон там!» — кличе пані Боде.
Діти мчать, поки не дістаються до автобуса.
А там — сидить Тіна поруч із водієм!
«Тіна!» — вигукує пані Боде. — «Тіна, звідки ти взялася?»
Tina sagt kleinlaut: „Ich habe mich verlaufen. Frau Bode, es tut mir ja so leid. Ich habe große Angst gehabt."
„Meine Angst war noch viel größer", sagt Frau Bode.
„Aber meine war am größten!", sagt Tim.
Тіна тихенько каже: «Я заблукала. Пані Боде, мені так шкода. Я дуже боялася.»
«Мій страх був ще більший», — каже пані Боде.
«А мій — найбільший !» — додає Тім.
Ende
Кінець
Gehe zu …
