Illustration: Barbara Gramann
Sprecher Deutsch: Stephan Niemand
Übersetzerin und Sprecherin Ukrainisch: Tetiana Dobrovolska
© Mulingula e.V., lizensiert unter CC BY-NC-ND 4.0
Gustav Klimperbein
von Hermann Mensing
Густав Дзеленьнога
Герман Мензінґ
Groß ist er nicht. Klein ist er nicht.
Dumm ist er nicht,
und blöd ist er schon gar nicht.
Aber dick, dick ist er!
Fast so dick wie ein Bär.
Sein Name ist Gustav: Gustav Klimperbein!
Він не є великим. І не є маленьким.
Дурником він не є і вже точно не безглуздим.
Але товстий, товстий - так!
Майже такий товстий, як ведмідь.
Його звати Густав: Густав Дзеленьнога!
Gustav wohnt in einem Haus in einer großen Stadt. Wenn Gustav aus dem Haus geht, ist um ihn herum alles groß. Groß und schlank. Die Häuser, die Autos, die Menschen, sogar die Hunde, die ausgeführt werden, und alle sind schwer beschäftigt.
Gustav nicht.
Густав живе в будинку у великому місті. Коли Густав виходить з дому, усе навколо здається великим. Великим і струнким. Будинки, машини, люди, навіть собаки, яких вигулюють, - усі вони страшенно заклопотані.
Густав ні.
Gustav findet dicke Bäume schön, an die man sich schmiegen kann, dicke Autos, in denen viel Platz ist, dicke Hunde, mit denen man rumtollen kann und dicke Sparbücher, damit man nie arm ist.
Außerdem liebt er dicke Flugzeuge, dicke Schiffe, dicke Butterbrote, dicke Dicke und dicke Bettdecken.
Und am allerliebsten liebt er seine dicke Mama, seinen dicken Papa, seinen dicken Papagei und seine drei dicken Goldfische.
Густаву подобаються товсті дерева, до яких можна притулитися, товсті машини, в яких багато місця, товсті собаки, з якими можна побешкетувати ,і товсті ощадні книжки, щоб ніколи не бути бідним.
А ще він любить товсті літаки, товсті кораблі, товсті бутерброди, товсті ковдри і товсті подушки.
А понад усе він любить свою товсту маму, товстого тата, товстого папугу і трьох товстих золотих рибок.
Das alles wäre in Ordnung, gäbe es da nicht ein Problem: Die Dünnen verspotten ihn!
„Gustav Wackelbauch!“, rufen sie, wenn er den Schulhoff betritt.
„Gustav Klimperschwein!“, auch.
„Gustav Klimperbauch!“, manchmal.
„Gustav Wackelbein!“, ab und an.
Aber am liebsten rufen sie:
„Gustav Wackelbauch!“
„Wackelbauch! Klimperschwein! Alles muss versteckt sein!“
Усе було б добре, якби не одна проблема: худі з нього насміхаються!
“Густав Трусоживіт!” - кричать, коли він заходить на шкільне подвір’я.
“Густав Дзеленьсвиня!” - теж.
“Густав Дзеленьживіт!” - іноді.
“Або Трусобокий!” - час від часу.
Але найбільше їм подобається кричати: “Густав Трусоживіт!”
“Дзеленьсвиня, трусоживіт - Усе сховай, кричить весь світ!”
Es fällt ihm schwer, den Spott zu ertragen.
Aber erzählen will er niemandem davon.
Nicht mal Mama und Papa.
Er will eine Lösung finden, aber für sich ganz allein.
Er grübelt und grübelt.
„Ignorieren!“, ruft da eine Stimme in ihm.
„Igno - was?“
„Rieren!“, ruft die Stimme erneut.
„Ig - no - rie - ren!“
„Nicht hinhören! Weghören!“
„Den Buckel runterrutschen lassen! Finito!“
Vielleicht wäre das einen Versuch wert ...
Den ganzen Nachmittag hockt Gustav auf den Treppenstufen vor der blauen Vordertür und überlegt.
Йому важко витримувати ці насмішки. Але розповідати про це він нікому не хоче. Навіть мамі й татові. Він хоче знайти рішення але самотужки.
Він міркує і міркує.
“Ігноруй!” - гукає голос усередині нього.
“Ігно - що?”
“Руй!” - знову каже голос. “Іг-но-руй!”
“Не слухай! Не звертай уваги!
Просто пропусти повз вуха! Фініш!”
Може, варто спробувати…
Увесь день Густав сидить на сходах перед синіми вхідними дверима і розмірковує.
Als der Abend sich über die Stadt senkt, schlüpft er durch die Hintertür in den Flur, schleicht die Treppe hoch, geht in sein Zimmer und sperrt innen zu.
„Gustav!“, ruft seine Mutter.
Keine Antwort.
„Gustav, was treibst du da oben?“
„Komm, wir wollen zu Abend essen.“
Коли вечір накриває місто, він крадькома пробирається через задній хід у коридорі, тихенько піднімається сходами, заходить до своєї кімнати й зачиняє двері зсередини.
“Густаве!” - кличе його мама.
Відповіді немає.
“Густав, що ти там робиш?”
“Ходімо, ми будемо вечеряти.”
Gustavs Magen knurrt wie ein hungriger Löwe, doch Gustav hat beschlossen, so lange in seinem Zimmer weiter zu denken, bis er weiß, was er tun muss. Aber dann kommt sein Vater und überredet ihn, die Tür aufzusperren.
„Was ist los?“, fragt er.
„Grrrrrrr!“, macht Gustav.
„Ärger?“
„Grrrrrrr!“
Und weil das so gutgetan hat, erzählt er seinen Eltern die ganze Geschichte.
„Oi, oi, oi!“, sagt sein Vater und kratzt sich den Kopf.
„Verdammt!“, sagt seine Mutter.
У Густава живіт бурчить, як голодний лев, та він вирішив сидіти в кімнаті й думати, доки не зрозуміє, що йому робити. Але потім приходить тато і вмовляє його відчинити двері.
“Що сталося?” - питає він.
“Грррр!” - гарчить Густав.
“Розізлився?”
“Грррр!”
І, відчувши полегшення, Густав розповідає батькам всю історію.
“Ой-ой-ой!” - каже тато і чухає потилицю.
“От лихо!” - каже мама.
Plötzlich ertönt vor der Tür ein furchterregendes Gebell.
„Ich seh' mal nach, was da los ist!“, sagt Gustav.
Er hat kein bisschen Angst. Er geht einfach zur blauen Vordertür und öffnet sie.
Und dann sieht er ihn!
Den Dürren!
Den Spindeldürren!
Den Großen!
Den Riesengroßen!
Den Furchterregenden!
Den allerfurchterregendsten Hund aller Zeiten.
Раптом за дверима пролунало страшне гавкання.
“Я піду подивлюся, що там таке!” - каже Густав.
Він зовсім не боїться. Він просто підходить до синіх вхідних дверей і відчиняє їх.
І тоді він його бачить!
Того Худого!
Того Худющого!
Того Великого!
Того Велетенського!
Того Страхітливого!
Найстрашнішого собаку всіх часів.
Dieser Hund sitzt da. Gustav starrt ihn an. Der Hund starrt zurück.
Gustav sagt: „Guten Tag.“
„Wuff!“, sagt der Hund und beginnt freudig zu wedeln.
„Keine Gefahr!“, ruft Gustav ins Haus, „es ist ein Hund.“
„Komm!“, sagt Gustav.
Цей собака сидить там. Густав витріщається на нього. Собака витріщається у відповідь.
“Добрий день”, - каже Густав.
“Гав!” - каже собака і радісно махає хвостом.
“Немає небезпеки!” - гукає Густав у дім, - “це просто собака.”
“Ходімо!” - каже Густав.
Der Hund drängt an Gustav vorbei und marschiert in die Küche.
„Da - da ist ja das Hundchen!“, sagt Gustavs Mutter erschrocken.
Das Hundchen stellt sich auf die Hinterbeine, legt seine Vorderpfoten auf ihre Schultern und schlappt ihr mit der Zunge einmal quer durchs Gesicht.
Собака проштовхується повз Густава і крокує прямісінько на кухню.
«Ой, та це ж песик!» - вигукує налякана мама Густава.
Песик стає на задні лапи, кладе передні лапи на мамині плечі і облизує мамі язиком все обличчя.
Der Hund hat Augen so groß wie Ostereier. Und ein Maul so groß wie das eines Zwei-Meter-Hais.
Seine Ohren sind so groß wie Spültücher.
Sein Fell ist zerzaust, und sein Schwanz ist so dünn wie ein Rattenschwanz.
У собаки очі - такі великі, як великодні яйця. І паща - така велика, як у двометрової акули.
Вуха - такі великі, як ганчірки для миття посуду.
Шерсть скуйовджена, а хвіст - тонкий, як щурячий хвіст.
„Wuff!“, macht er, setzt sich und sieht alle freundlich an.
Gustavs Vater streckt vorsichtig eine Hand aus und streicht ihm über den Kopf.
Der Hund beginnt vor Freude zu zittern.
Gustavs Mutter starrt ihn an.
Gustav schwebt auf der siebten Wolke.
Diesen Hund wird er nie wieder fortlassen!
„Er ist so dünn!“, sagt Gustavs Mutter, „sicher hat er Hunger.“
„Wuff!“, sagt der Hund.
«Гав!» - каже він, сідає й дивиться на всіх доброзичливо.
Тато Густава обережно простягає руку й гладить його по голові.
Собака починає тремтіти від радості.
Мама Густава витріщається на нього.
А Густав злітає від щастя на сьоме небо.
Цього собаку він ніколи не відпустить!
«Який же він худий!» - каже мама. - «Напевно, голодний.»
«Гав!» - каже собака.
Gustav gibt ihm sein Abendessen: einen Teller Spaghetti mit Hackfleisch. Der Hund macht einen Happs und der Teller ist leer.
Der Hund hat sich eng an ihn gedrängt und strahlt ihn mit seinen riesigen Augen an.
Густав дає йому свою вечерю. Тарілку спагеті з м’ясом. Собака одним махом з’їдає все до крихти.
Він тулиться до Густава й дивиться на нього своїми величезними очима.
Klar, dass der Hund in Gustavs Zimmer schläft. Klar, dass Gustav ihm am Abend alles von sich erzählt. Klar, dass Gustav ihm einen Namen gibt.
Er nennt ihn Dünner!
Der Hund findet das gut.
Wenn Gustav `Dünner´ ruft, wedelt er.
Wenn Gustav `Dünner, mach Platz!´ sagt,
setzt er sich.
Wenn Gustav `Dünner, mach Hübsch!´ sagt, macht er Hübsch.
Звісно, собака спить у кімнаті Густава. Звісно, Густав увечері розповідає йому про себе все-все. Звісно, Густав дає йому ім’я.
Він називає його «Худесик»!
Собака радіє цьому імені.
Коли Густав кличе: «Худесик!», той радісно махає хвостом.
Коли Густав каже: «Худесик, місце!», собака сідає.
Коли Густав каже: «Худесик, будь чемним!», собака одразу стає чемним
Als Gustav sich am Morgen für die Schule fertig macht, will Dünner unbedingt mit.
„Das geht nicht!“, sagt Gustav. Dünner knurrt.
„Wirklich!“, sagt Gustav. Dünner zeigt sein gefährliches Gebiss.
„Du musst hierbleiben!“, sagt Gustav, „ich bin doch schon bald wieder da.“ Dünners Nackenhaar sträubt sich. Gustav bleibt nichts anderes übrig: Er bindet Dünner an seinem Bettpfosten an.
Dünner jault, als Gustav geht.
Вранці, коли Густав збирається до школи, Худесик теж хоче йти з ним.
«Не можна!» - каже Густав. Худесик гарчить.
«Справді не можна!» - наполягає Густав.
Худесик показує свої страшні зуби. «Ти повинен залишитися тут!» - каже Густав. - «Я ж скоро повернуся.» У Худесика на загривку настовбурчується шерсть. Густаву нічого не залишається, як прив’язати Худесика до ніжки ліжка.
Худесик жалібно виє, коли Густав іде.
In der Schule ist alles wie immer.
„Wackelbauch!“ – „Klimperschwein!“
„Alles muss versteckt sein!“, rufen die Kinder.
Gustav probiert aus, was er sich vorgenommen hat: Er hört gar nicht hin. Er tut so, als ginge ihn das überhaupt nichts an.
Einfach ist das nicht.
Aber in der großen Pause funktioniert das Weghören schon besser.
У школі все, як завжди.
«Трусоживіт!»
«Дзеленьсвиня!»
«Усе сховай, кричить весь світ!» - вигукують діти.
Густав пробує те, що вирішив: він зовсім не слухає. Вдає, що його це не стосується.
Це зовсім не просто.
Але під час великої перерви вже виходить краще.
Als Hans Lange gerade `Wackelbauch´ ruft, rast ein Schatten so grau wie die Morgendämmerung über den Schulhof und bleibt vor Hans stehen.
Der Schatten knurrt.
Hans Lange wird bleich.
Sein Gesicht ist ganz lang jetzt.
Der Schatten zeigt seine gefährlichen Zähne.
Hans Lange erstarrt.
Gustav hat den Schatten erkannt.
„Dünner, mach Platz!“, ruft er.
Hans Lange setzt sich.
„Nein, doch nicht du!“, ruft Gustav.
Коли Ганс Довгань знову кричить: «Трусоживіт!»,по шкільному подвір’ю мчить тінь, сіра, як світанок, і зупиняється перед Гансом.
Тінь гарчить.
Ганс Довгань блідне.
Його обличчя витягується.
Тінь показує його страшні зуби.
Ганс Довгань завмирає.
Густав упізнає тінь.
«Худесик, місце!» - гукає він.
Ганс Довгань сідає.
«Ні, не ти!» - сміється Густав.
Hans Lange hockt auf dem Schulhof.
Dünner sitzt neben ihm.
Gustav kommt.
„Dünner!“, sagt er, „wo kommst du denn her?“
Dünner bibbert vor Freude und reibt seine kühle Hundeschnauze an Gustavs Nase.
Hans Lange steht vorsichtig auf.
„Ist das deiner, Gustav?“, fragt er.
`Hab´ ich richtig gehört?´, denkt Gustav.
`Hat er Gustav gesagt?´
Ганс Довгань сидить на шкільному подвір’ї.
Худесик сідає поруч.
Густав підходить.
«Худесик!» - каже він. - «Звідки ти тут узявся?»
Худесик тремтить від радості й треться носом об Густавів ніс.
Ганс обережно підводиться.
«Це твій собака, Густаве?» - питає він.
«Я правильно почув?» - думає Густав. - «Він сказав Густаве?»
„Ist das dein Hund?“, wiederholt Hans.
„Nein!“, sagt Gustav, „jaaaa! Ich - ich - äh - ich weiß noch nicht!“
„Ja, was denn nun, Klimperschwein?“
Hans hat noch nicht zu Ende gesprochen, als Dünner ihm schon wieder die Zähne zeigt.
Und nicht nur das.
Dünner greift sich Hans Hosenbein und zerrt einmal kräftig daran.
So kräftig, dass Hans auf den Hintern fällt.
«Це твій собака?» - перепитує Ганс.
«Ні!» - каже Густав. - «Таааак! Я… я ще не знаю!»
«То як же, Дзеленьсвиня?»
Ганс не встигає договорити, як Худесик знову показує зуби.
І не тільки це.
Худесик хапає Ганса за штанину й сильно смикає.
Так сильно, що Ганс падає на сідницю.
„Guter Hund!“, sagt Hans flehend, „braver Hund!“
„Dünner, komm lass ihn!“, sagt Gustav.
Die Pause ist vorüber.
Dünner hockt am Schultor und wartet.
Gustav hat ihm das gesagt.
In Gustavs Klasse dreht sich alles um Dünner.
Wo er herkommt! will man wissen.
Wie er heißt? Wie alt er ist?
Und ob er Menschen frisst undsoweiter...
„Ja“, sagt Gustav, „er kann Menschen fressen.“
„Klimperschwein hat einen Menschenfresser!“
«Хороший пес!» - благає Ганс. - «Молодець!»
«Худесик, відпусти його!» - каже Густав.
Перерва закінчується.
Худесик чекає біля шкільних воріт.
Густав так йому й сказав.
У класі всі тільки й говорять про Худесика.
Усі хочуть знати звідки він узявся?
Як його звати?
Скільки йому років?
Чи їсть він людей, і так далі…
«Так», - каже Густав, - «він може з’їсти людину.»
«Дзеленьсвиня має людожера!»
Im gleichen Augenblick ertönt von fern ein so wildes Gebell, dass alle erstarren.
„Tja!“, sagt Gustav, „Dünner hat was dagegen, wenn ihr mich Klimperschwein nennt!“
„Aber das ist doch nur Spaß!“, sagen alle.
„Schöner Spaß“, sagt Gustav, „ich kann nicht drüber lachen!“
У ту ж мить здалеку чується таке дикe гавкання, що всі завмирають.
«Ось так!» - каже Густав. - «Худесик проти того, щоб ви називали мене Дзеленьсвиня!»
«Але ж це просто жарт!» - кажуть усі.
«Гарний жарт», - відповідає Густав. - «Мені не смішно!»
Die Schule ist aus.
Dünner begrüßt Gustav.
Der dünne Rattenschwanz peitscht hin und her.
Die großen Augen leuchten vor Freude.
„Komm!“, sagt Gustav, „nach Hause.“
Die Kinder schauen ihnen nach.
So einen Hund, den hätten sie auch gern.
Школа закінчується.
Худесик зустрічає Густава.
Тонкий, як мишачий, хвіст метляється з боку в бік.
Великі очі сяють від радості.
«Ходімо додому», - каже Густав.
Діти проводжають їх поглядом.
От би їм такого собаку!
Ende
Кінець
Gehe zu …
